КАТЕГОРІЯ «МИРУ» В «ПОЛІТИЧНОМУ ЗАПОВІТІ» РІШЕЛЬЄ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА.

Сергій Саранов,

канд. іст. наук, доц.,

Луганський державний університет внутрішніх справ

імені Е.О. Дідоренка,

м. Івано-Франківськ, Україна

DOI: https://doi.org/10.17721/2524-048X.2022.21.7

Анотація. У представленій статті розглядається загальна характеристика категорії «миру» в «Політичному заповіті» кардинала Рішельє. У «Політичному заповіті» відбиваються ключові питання державного розвитку Франції 30–40-х рр. XVII століття. Масштаб охоплюваних питань і проблем, рівень теоретичного осмислення фактичного матеріалу надає цій роботі особливе значення. Не вивчений тривалий час на комплексному рівні, цитований вибірково і шаблонно, «Політичний заповіт» отримує сьогодні належне освітлення також в роботах представників французької історіографії.
Особливий інтерес становить розгляд категорії «миру» в «Політичному заповіті». При характеристиці методологічних основ представленої статті автор визначає категорію «миру» як таку, що включає усі аспекти розвитку релігії (ідеології) і політичні засоби досягнення політичних цілей, не пов’язані з війною. Категорія «миру» в інтерпретації автора виступає також такою, що включає загальні погляди на державу і право. Таким чином, категорія «миру» розглядається в ширшому ракурсі. Відштовхуючись від запропонованого визначення, автор простежує можливості його застосування у рамках аналізу тексту «Політичного заповіту».
Розбіжність між Рішельє та Макіавеллі виступає, з точки зору автора, одним із ключових аспектів, що дозволяють на методологічному рівні зрозуміти інтерпретацію кардиналом категорії «миру» в повному обсязі. Аналізуються також позиції сучасної французької історіографії досліджуваного питання.
Автор приходить до висновку, що при аналізі категорії «миру» в «Політичному заповіті» стає очевидним негативне відношення кардинала до мілітаризму в «чистому вигляді». Метою Рішельє було створення «ідеального», замкнутого і не доступного для зовнішніх і внутрішніх ворожих дій політичного простору, втіленого в державі «розумної політики розуму». У світлі цього, зберігає пізнавальний характер і методологічне значення при аналізі категорії «миру» модель тричленної характеристики Рішельє французького історика Ролана Мунье, що дозволяє побачити його як «прелата», «дворянина» і «людину» короля Людовика XIII. Ця модель дозволяє також намітити подальші перспективи дослідження проблематики категорії «миру» в «Політичному заповіті» з урахуванням висловлених автором міркувань.

Ключові слова: «Політичний заповіт», кардинал Рішельє, Франція, «мир», «війна», французький абсолютизм.

Надійшла до редакції: 20.05.2022

Завантажити статтю:

Список використаних джерел:

  1. Anoto, G. (2017). Franciya do Rishel’e. Korol’, vlast’ i obshchestvo v 1614 godu. : Evrazyya.
  2. dyu Plessi, -Z., kardinal-gercog de Rishel’e (2008). Politicheskoe zaveshchanie, Ili principy upravleniya gosudarstvom. M.: Ladomyr.
  3. Kissindzher, G. (1997). M.: Nauchno-Yzdatel”skyj Centr «LADOMYR».
  4. Lyublinskaya, A.D. (1978). Gosudarstvo epohi Vozrozhdeniya v Zapadnoj Evrope. Tipologiya i periodizaciya kul’tury Vozrozhdeniya, 7-15.
  5. Malov, V.N. Tri etapa i dva puti razvitiya francuzskogo absolyutizma. Retrieved from: http://annuaire-fr.narod.ru/statji/Malov-2005.html
  6. Henshell, N. (2003). Mif absolyutizma. Peremeny i preemstvennost’ v razvitii zapadnoevropejskoj monarhii rannego Novogo vremeni. : Aletejya.
  7. Cіvatij, V.G. (2014). Іnstitucії ta dilemi єvropejs’koї diplomatichnoї praktiki dobi rann’ogo Novogo chasu (XVI–XVIII st.). Naukovyj Visnyk Dyplomatychnoyi akademiyi Ukrayiny, 21 (1), 136–141.
  8. Cardinal de Richelieu. (1947). Testament politique. ‒ Paris.
  9. Hanotaux, (1879). Etude sur des maximes d’état et des fragments politiques inédites du cardinal de Richelieu. Le Journal des savants, 429–446.
  10. Hanotaux, G. (1879). Etude sur des maximes d’état et des fragments politiques inédites du cardinal de Richelieu. Le Journal des savants, 502–513.
  11. Hanotaux, G. (1879). Etude sur des maximes d’état et des fragments politiques inédites du cardinal de Richelieu. Le Journal des savants, 561–571
  12. Hildesheimer, (2004) Richelieu. Paris: Flammarion.
  13. Mousnier, (1992). L’homme rouge. Vie du cardinal de Richelieu. Paris: Robert Laffont.
  14. Testament politique de Richelieu (1995). Paris: Société de l’histoire de France.